Липовець – одне з найдавніших поселень України, про що свідчать знахідки тут античних монет V ст. до н.е. – ІІ ст. н.е. Перша достовірна письмова згадка про нього стосується 1545 року, але є гіпотеза, що відзначений в Руському літописі за 1150 рік Куниль (1848 р.- Кунка) лежав в Липовецькому мікрорайоні Скакунка. Липовець зміцнів на давньому чумацькому шляху в верхній течії річки Соб в межах історичної землі Брацлавщина. Ці землі приваблювали уходників і входили в ареал формування українського козацтва.

В XVI столітті Айсин Верхній (як тоді звалось поселення) приваблює переселенців з Волині і переходить під власність Януша Острозького. З 1602 року з’являється назва Липовець і він стає містом. З 1628 році тут нараховувалось 1150 будинків.

З початком визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького його соратник Максим Кривоніс відбиває Липовець у магната Вишневського. В 1649 році Липовецька козача сотня входить до Кальницького полку.

У XVIІІ столітті його кілька разів здобували гайдамаки, що стало основою сюжету історичної драми І. Кочерги “Алмазне жорно”. В цей час Липовець стає центром “губернії Липовецької” князів Любомирських, які спродують його графу Лукашу Струтинському. Після другого і третього поділів Польщі Липовець – центр округу Брацлавського намісництва, а з 1797 року – повіту Київської губернії.

У 1803-1820 роках збудовується Католицький костьол, де першим настоятелем був барон Трухзес. У 1818 р. на пожертвування купця Таранова споруджується Соборно-Воскресенська церква, у якій пізніше розпочинав свою церковну кар’єру перший митрополит УАПЦ Василь Липківський.

Після реформи 1861 року розвинулась місцева промисловість: 4 водяні і 1 паровий млин, 2 заводи мінеральних вод, пивоварений завод, 2 махорочні фабрики, 2 цегельних заводи, чавунно-ливарна майстерня, 11 кузень, 120 торгових лавок.

Напередодні першої світової війни, в 1913 році дано дозвіл на електрифікацію Липівця, на будівництво кінотеатру, зроблено дорогу до залізниці Козятин-Христинівка.

В 1913 році в Липівці вже проживало 13158 жителів. (ЦДІА України, ф.2, оп. 179.- С. 604 та ін.)

Після революції 1917 року в Липовці виникла Рада, повітовий ревком, був призначений комісар Центральної Ради Тимофій Коцюбинський. В ході громадянської війни тут побували дивізія Щорса, загони Зеленого і Тютюнника, частини Української галицької Армії, денікінців. Відоме повстання в травні 1919 року.

З початком польської інтервенції 6 травня 1920 року 14-а Червона Армія зупинила наступ білополяків на лінії Липовець - Ямпіль. В наступному місяці під Липовцем Кінна Армія Будьонного прорвала фронт Пілсудського, після чого розпочався його розгром. В 1921 році утворена Липовецька епіскопська кафедра УАПЦ, а в Соборі розпочались служби на українській мові, ще в 1917 році вийшла перша на території Вінниччини “районка” – “Липовецькі вісті”, а в жовтні 1931 року утворено районну газету “Більшовицькими темпами”

З 1923 року Липовець по новому адміністративному поділу став районним центром Бердичівського округу. Тоді в ньому мешкало 3590 чоловік. З 1925 року Липовець – селище міського типу Вінницького округу.

Нова економічна політика сприяла відродженню зруйнованого громадянською війною Липівця і вже в 1929 році він мав 8900 жителів. Тут запрацювала перша в окрузі МТС, де діяло 42 тракторів, появилась водолікарня, яка сьогодні є обласною фізіотерапевтичною.

Не обминув селища голодомор 1933 року. Про трупи на вулицях Липівця робітник Михайлов написав самому Сталіну. В 30-х роках чимало людей було репресовано.

Важким випробуванням стала війна, яка через місяць після її початку докотилась до берегів Собу. 20 липня 1941 року під Липівцем частини 12 Армії нанесли контрудари і розгромили словацьку мотобригаду та наступного дня змушені були здати селище.

В Липівці фашисти зробили гетто. За роки окупації близько 2 тисяч громадян було розстріляно. Тому липівчани піднімались на боротьбу, діяли комуністична і націоналістична підпільні групи. В 1943 році фашистам вдалося зліквідувати їх керівників Олександра та Андрія Кукуруз, але вони не змогли зламати рух опору.

6 січня 1944 року радянські війська зайняли передмістя Гайсин і наступного дня весь Липовець, але ворогу вдалось оточити 4 дивізії 38 Армії. Бої за визволення селища по масштабах ветерани порівнюють з Курською дугою. Ворог перетворив Липовець в кістяк своєї оборони. Та 12 березня наші взяли його, чим відкрили дорогу визволенню обласного центру.

Сотні жителів селища воювали в складі діючої Армії. Липівчанин Абрам Зіндельс став Героєм Радянського Союзу, а Андрій Ковбасюк – повним кавалером Ордена Слави. Прославився “Липовецький комдив” Валентин Вруцький, герой Малої Землі. Імена 341 земляка, які загинули в збройній боротьбі, занесені в “Книгу Пам’яті” України.

Після визволення в Липівці проживало 452 жителі, та незважаючи на великі руйнування, засуху 1942 року, Липовець набув дальшого розвитку. З 1954 року існує колективне господарство, яке нині зветься “Відродження”. Тоді в ньому було 3 невеликі електростанції. З 1960 року діє ремонтний завод (нині дослідний завод), з 1967 року відкрито музичну школу, заново відбудовано торговий центр. Крім того, в Липовці функціонує завод продтоварів, комбікормовий завод, цегельний завод, райдрукарня, молокозавод, комбінат кооперативної промисловості, кілька будівельних організацій, АТП-15544, дві лікарні, 4 школи, 8 бібліотек, районний Будинок культури, кінотеатр, районний будинок зв'язку, районне підприємство “Агромаш”, райоб’єднання “Райагрохім”, МРЕВ на кілька районів і інші. Проводиться газифікація.

З 1991 року, з проголошенням незалежності України, стало діяти кілька осередків партій, утворюються орендні та кооперативні підприємства. Створено фермерську асоціацію “Замчисько”.

 

джерела:

http://who-is-who.com.ua

http://ukrfoto.net