До 150-річчя з дня народження Василя Липківського

Наш край є землею першого Митрополита незалежної Української Православної Церкви Василя Липківського, який сьогодні вважається національним героєм України. Мало хто знає, що народився він на колишній Липовеччині, як зазначив сучасний дослідник Арсен Зінченко (хоча міг спокійно вказати на Черкащину, як це робиться часто-густо). Між тим і першоієрарх нової української церкви вважав себе липовчанином. І хоча територіально-адміністративний поділ змінився, він писав у своїй автобіографії, яку вимагало ДПУ:
«Народився я року Божого 1864-го 20 березня в селі Попудні на Липовеччині, в сім’ї священика Костянтина Липківського, що вийшов з Галичини із-під Золотої Липи».

Земляк дає дату свого народження в перерахунку на новий стиль, різниця якого зі старим стилем у XX столітті становила 13 днів. Між тим у попередньому столітті вона становила лише 12 днів, а отже точна дата народження Василя Липківського - 19 за новим (7-го за старим) стилем. В листі за кордон 10 квітня 1934 він наводить цікаву легенду про походження свого роду:
«Моє прізвище справді зв’язане з річкою Липою... Мій прадід Липківський походив з якогось села чи міста на р.Липі... Старший син у нього був Фотій - мій дід. ... Фотій... із бажання покататися на річці Богові в час її великої повені... сів у човна... й течією понесло човна вниз по річці. ... Він знайшов... панну коло Гуманя в с. Дмитрушках, одружився з нею і став священиком. Їх син Костянтин і був мій батько, що довго священствував на Липовеччині, як і я був спочатку настоятелем у Липовці. Так чудна пригода перенесла нас з Липи галичанської до Липовця українського». Насправді з рік Галичини до Південного Бугу так просто не потрапиш, а тому витоки роду Липківських варто пошукати на берегах лівої притоки Собу біля Дашева - Липи (інакше Лисої Липи), звідки дійсно можна допливти до Бугу.

Про навчання в Уманській бурсі і Київській духовній семінарії (1879- 85 рр.) згадував у 1903 священик Липовецького повіту Л. Кудрицький:
Разом з тобою йшли ми весь час шкільного десятирічного життя. ...Як тепер пам’ятаю твою фігуру: незлобивий, немстивий, обеззброюючий забіяк своєю безоборонністю. Ти висунувся й став в ряду перших за успіхами товаришів. Дорога до Академії була для тебе відкрита». Як було прийнято в ті часи, син пішов слідами батька. Поки Василь освоював «науку» в Уманській бурсі і Київській духовній академії, батька його пе¬ревели настоятелем Липовецького Собору.
Своє 28-річчя В.К. Липківський зустрічав у Липовці, де на власній землі мав дерев'яний батьківський будинок. З ним прибула дружина Параскева Олександрівна. «У Липовці родина Липківських провела більше 12 років. Тут вона багатіла дітьми: у 1892 році народився Іван, у 1894 - Марія, у 1895 - Костянтин, у 1897 - Ганна, у 1899 - Валеріан. Тут зростав досвід і авторитет Василя Костянтиновича не тільки як священнослужителя, але і як учителя, просвітителя, проповідника нових ідей...» — підсумував пізніше його онук Кость Липківський.
Понад 10 років пробув Липківський настоятелем Липовецького собору і повітовим доглядачем церковнопарафіяльних шкіл ( з 1892 по 1903 рік), На жаль, про це в Липовці немає поки що меморіальної дошки.
Далі доля привела його до Києва — завідувачем церковно-вчительської школи. З неї він усунутий 1905 року за «українофільство». Здавалося, шляхів до росту не залишилось. Але грянула національна революція. З проголошенням автокефалії української церкви липовчанин — настоятель Софіївського собору, ініціатор створення Вищої православної церковної ради (ВПЦР), проповідей на українській мові, а з 1921 року — перший Митрополит Київський і всієї України.
Та нема часу відвідати земляків. В архівах навіть збереглись дві телеграми до Липовця з відмовою раніше запланованих поїздок. 2 грудня 1921 року соборний диякон Іван Квятковський шле особливо пронизливе прохання: «Становище негарне. Як воздух для життя, так зараз потрібно побувати в Липовці нашому архієпископу — митрополиту. Потрібно зараз в повіт 5-6 священиків в Очеретню, Очитків (Федоренко перейшов у Мервин), Кн. Криницю, Кантелину. Молю і чекаю приїзду Владики...» І ось, врешті, ця подія сталась. В лютому-березні 1922 року при подорожі з Гайсинщини до Вінниччини Василь Липківський відвідав наш край. Ось яке враження він залишив у сучасника: «Ви знаєте, як гучно вітали на Липовеччині нашого шановного отця Василя Липківського, який був у самому Липовці, де Собор було одвойовано, здається, по війні од росіян,..»
Рівно через два роки Василь Липківський знову гостив на Липовеччині (з 27 січня по 8 лютого 1924 року). Проїхавши на санях Погребище, Спичинці, Булаї, він в'їхав у парафії єпископа Володимира Самборського. За неповні два тижні Митрополит відвідав 14 парафій нашого краю. У кожній вкупі з липовецьким єпископом він відправив Службу Божу і за кожною службою сказав по три промови. «Людність надзвичайно захоплювалася тими промовами, і натовп людей був настільки великий, що не мав змоги вміститись в храмові»,— згадував липовецький єпископ В. Самборський.
Знаменно, що навіть слов'янська парафія містечка Зозова запросила всечесного отця 3 лютого 1924 року на всеношну і 4 лютого — на літургію. Полум'яні промови Митрополита настільки вплинули на свідомість прихожан, що вони разом із священиком М. Ветвицьким приєдналися до УАПЦ. Відрадно, що розвалена потім через півстоліття Зозівська святиня, стіни якої чули голос славетного українця, нині відбудована на кошти одного із односельчан, бізнесмена-мецената.
В Зозові В.Липківський висвятив на диякона дяка з Юлинець Степана Мазуренка і на священика — сина липовецького єпископа Миколу Самборського (що засвідчує їх добрі стосунки).
Вже ранком 5 лютого Митрополит прибув до української парафії села Скитки, де висвятив на диякона відомого липовецького діяча періоду визвольних змагань Олександра Сліпчика. Через три дні в Стрижакові на урочистій літургії диякон був возведений і в сан священика. А всього під час високої подорожі по Липовеччині особисто митрополитом було висвячено три свя¬щеники і два диякони. Покинувши рідну Липовеччину, Митрополит об'їхав майже все Середнє Побужжя до самої Вінниці, звідки вирушив на Лівобережжя. Більше 500 парафій тоді слухало його полум’яне слово! Така активність не сподобалася владі, про що знаємо від самого Василя Костянтиновича:
«1924 року я зробив велику подорож з січня до бе¬резня на Липовеччину, Бердичівщину, Уманщину, Гайсинщину, Брацлавщину, Вінницю та Миргородщину, Харків, Слобожанщину, Лохвищину... Але в липні з мене знову узято підписку про невиїзд, яку знято лише в січні 1925 р.»
Невдоволені «фанатичним агітатором за українізацію» (так названо В. Липківського в одному з документів ЦК), агенти сталінської охранки сприяли усуненню липовчанина з вищої церковної посади. Митрополитом УАПЦ став знову ж земляк М. Борецький (родом, як і Липківський, з-під Монастирища, с.Сарни. І доля їх однакова: знищені в 30-их роках). Та в січні 1930 р. так званий «ліквідаційний собор» припинив діяльність нової української церкви, а 27 листопада 1937 року життя митрополита обірвалося у сталінських катівнях. Пам'ять про великого сина України почала відро¬джуватись на Липовеччині у 90-их роках, коли на сто¬рінках районної газети з'явилися статті «Митрополит-липівчанин», «На початку великого шляху», «Головний учитель Липовецького повіту», «Воскресіння» та ін. Відно¬влені храми у Зозові, Липовці, Скитці, де Митрополит у свій час надихав своїм полум'яним словом віруючих.
Громадськість Липовця висунула пропозиції про надання імені Василя Липківського вулиці, школі, найдавнішій в області бібліотеці (яку в 1896 -1897 роках засновував наш земляк).
Одна з пропозицій вже реалізувалась: 12 жовтня 2007 року Липовецька міська рада затвердила статут Липовецької школи-колегіуму ім. Василя Липківського (а нині - повноправного колегіуму). Директор цього закладу Михайло Капущак виступив на науковій конференції 17 листопада 2007 року в Києві з пропозиціями підтримати звернення липовчан про подання невтомного борця за українізацію на звання Героя України, про відбудову знакового Липовецького Собору і утворення Фонду В.К. Липківського. Починаючи від Всеукраїнської Міжнародної Християнської Асамблеї 1998 року, представники Липовеччини беруть участь у подібних форумах, а 27 листопада 2007 року — на 70-річчя мученицької смерті Митрополита Василя Липківського — вперше відбулися заходи з вшанування його пам’яті і у Липовці, звідки сходила Зоря Великого Українця. На 75- річчя трагедії у Липовецькій міській раді за участю громадськості Липовця, Києва та інших міст відбувся “круглий стіл”. Рішенням Липовецької районної ради пам’ятним місцем визнана територія, де в зруйнованому пізніше Липовецькому соборі розпочинав свою церковну кар’єру перший митрополит незалежної Української церкви. Піднято питання про відновлення цього собору, встановлення у Липовці пам’ятника В. Липківському та перейменування в честь нього однієї з центральних вулиць міста.

Олександр Роговий, краєзнавець

Стаття із газети "Липовецькі вісті" №21 від 19.03.2014р.