БОГУНА ВРЯТОВАНО ПІД ЛИПОВЦЕМ

„ То не чорна хмара насувалась – це нападав на бузьке козацтво (так автор „Історії українського народу” О.Єфименко зве вояків Кальницького полку) польський гетьман Мартин Калиновський.” Той самий, який був розгромлений під Корсунем, а потім три роки провів у татарському полоні. Відкупившись, був призначений коронним гетьманом , а в лютому 1651 року відкрив військові дії проти ненависних йому козаків. До цього поляки замирили зайняті ними території, коли 1650 року кілька хоругв полковника Я.Кондрацького ходили на опришків. Тепер надійшла черга Брацлавщини.

Першою жертвою став Данило Нечай під Красним, другим на шляху – Іван Богун, обложений у Вінниці. Навала посунула далі і на її вістрі виявився наш Липовець.

За дорученням короля українець Адам Кисіль уже думав десь тут знову вести переговори про замирення. Після Красного він оправдовував перед Хмельницьким вбивство Нечая: “ ...він оволодів артилерією в Брацлаві, рушив до Лінець і напав на квартири польського війська...”. Тому Кисіль міркував, що мир не порушений: ”Сповіщаючи про це Вашу милість, прошу, щоб Ви погодились згідно з даною обіцянкою призначити в можливо коротший термін день з'їзду в Паволочі. Ми будемо чекати в Лінцях.

Із Гощі, березня 3-го дня, 1651 року. Київський воєвода Адам Кисіль”. Та не можна було вірити улесливим словам, прикриваючись якими, жовніри не жаліли нікого. Богуна облягав і брат Кисіля. Тут же, в Побужжі, він знайшов свою могилу. Богунці вперто захищались Під тиском переважаючих ворожих сил їм залишилось хоробро загинути, якби не несподіваний поворот подій.

Щоб не затримуватись від Вінницею, гетьман розділив армію надвоє і послав зайняти полкове козацьке місто. Про все це розповідає у своєму щоденнику Станіслав Освенцім, який вдруге побував у цих місцях: „18 березня в суботу обозний коронний (єдиний син польського гетьмана) відправився в Кальник на рекогносцировку, з частиною війська, бажаючи зібрати точні дані про те, де знаходиться Хмельницький, і про те, чи не підходить якась підмога на виручку Богуну. Вернувся 20-го числа в 4 години вечора без успіху: дійшов лише до Липовця в п'яти милях від Вінниці”.

Що ж сталось за 3 дні? Послухаємо видатного українського історика М. Грушевського: „12-19 нового стилю березня поляки стояли облогою під Вінницьким монастирем...

Раптом роз'їзди, розіслані на розвід і розправи з „бунтівниками” в різних напрямках периферії, принесли панічну вістку про наближення великого козацького війська. Сталось це так. Син Калиновського, обозний коронний Самуель Калиновський вибрався в під'їзд на Кальник, щоб довідатись про Хмельницького, де він і чи не йде на поміч Богунові.

Дійшов до Липовця (сорок із чимось кілометрів від Вінниці просто на схід). Погромивши тутешніх козаків, що замкнулися були в замку, й розташувавшись на спочинок, послав наперед в сторожі роз'їзд. А той, ледве вийшовши з Липовця, наскочив на козацьке військо, що саме надходило – полк Глуха, полковника Уманського.

Анонімна хроніка Пам'ятників (Михайловського) повідомляє, як висланий з Липовця на звіди Кондрацький з 160 чоловіками товариства, повернувся з під'їзду назад до Липовця, застав уже там не поляків, а козаків, бо слідом після його виїзду прийшла до Каліновського (молодшого) відомість, що козаки вже наступають, і Калиновський, вдосвіта, не чекаючи Кондрацького, спішно рушив назад до Вінниці, а слідом за ним погналося і козацьке військо під проводом Пушкаренка. Кондрацький, наскочивши на козаків у Липовці, стратив усю компанію і тільки сам – черверт утік до Вінниці.

Як розповідав учасник тих подій, то „Всі були б ми погинули на місці, коли б нас сам Бог не порятував! На одну нашу хоругву ударила вся сила неприятельська – проти неї рубалися ми дві години темної ночі серед тісних плотів, і по дню вже властиво пройшовши до справи і 19 добрих язиків добувши, вернулися до війська” - може дещо гоноровитіше представляючи справу, ніж вона була в дійсності.

Освенцім, наприклад, досить сумними рисами характеризує відступ цієї передової сторожі до Вінниці: “...козаки (Полтавського полку) напали на наших, розміщених у Липовці, і привели їх в немале замішання. Лише вибігши в поле, пан обозний встиг привести в порядок хоругви, але всі розсідлані коні були втрачені, причому козаки, перед тим, як напали на Липовець, зайняли дорогу в Коханівку і тому та частина загону, яка супроводжувала обоз із припасами, зазнала також значних втрат. Пан Кондрацький ледве встиг урятуватися, втративши багато товаришів із різних хоругв (відправляючись у роз'їзд, він взяв із собою з кожної хоругви по п'ять чоловік челяді). Пан обозний привіз кілька чоловік, захоплених у полон західних козаків, які дали свідчення, що Хмельницький був у Білій Церкві і вже виступив звідти назустріч нашому війську”.

Баталія під Липовцем 19 березня 1651 року вирішила долю Богунової оборони Вінниці, яку продовжував облягати Калиновський-старший.

„Яким фатумом нашим сталося, що гетьман не знав про неприятеля, аж доки на око його не побачив, не можу знати – але вийшла з того страшна конфузія, гірша, ніж пилявецька. З корогвами одні в браму, інші через вал, інші пішо, і коли б воєвода брацлавський (Станіслав Лянцкоронський) не оперся коло мосту, вся піхота полягла б цілком” - зауважує учасник Липовецької експедиції В.Мясковський. Отже, і один в полі воїн. Несецький так характеризує Лянцкоронського: „Він посвятив себе в молодих літах військовій службі; воював спочатку проти татар і знаходився під Мартиновим разом з Конецпольським; брав участь у битвах проти козаків під Острополем, Збаражем, Красним – скрізь відзначився своєю хоробрістю”.

У Липовці стався перелом всієї зимово-весняної кампанії 1651 року. Польське командування заметушилося. Цього дня Лянцкоронський писав канцлеру: „ Вже цей лист був у конверті, коли від язиків, приведених з Липовця, і від війта Рожнинського, котрого я маю за повного розвідника, і він завсігди давав мені вірні остороги – довідались ми, що вчора тиждень як Хмельницький з трьома полками став у Білій Церкві, все Задніпрянське військо переправляючи на цей бік, аби все коронне військо разом тут сточити.

У польському таборі, як це буває в часи непевні, розпочалися чвари. Дійшло до того, що Калиновський привселюдно дав Лянцкоронському дулю під ніс. Ще напередодні польський гетьман думав зранку, 21 березня, розпочати останній штурм обложеного Богуна. Але липовецькі хоругви вже поширили паніку і під Якушинцями, навіть не вступаючи в бій, поляки побігли. Ось як сказано в одному з листів: „ З Варшави, з 8 квітня. Після того, як здобули Вінницю, вирубано Немирів і Липовець, а обозний коронний погромив два полки під час, коли полк воєводи Брацлавського добував Богуна... полковник уманський Глух з кільканадцятьма тисячами надійшов одсіч. Військо наше думаючи, що то військо Хмельницького з Ордою наступає, стривожилося і замішалось, так що якби гетьман Калиновський не наспів з військом, то було б цілком Пилявецьке: чимало повтікало, вози позалишало, так що пан гетьман догонивши одного ротмістра – котрого імені не знаємо, так добре його заїхав, що йому голова злетіла.

Далі хвалькуватий автор листа, згадавши про втечу до Бару, зауважив: „ А то певно при ласці Божій – коли б пан гетьман польний мав більше війська неодмінно помірявся із самим Хмельницьким”. Залишимо на совісті шляхтича ці слова.

Після Вінниці Хмельницький припинив усяку переписку з королівською стороною і став під Кальником в Животові, чекаючи хана. Попереду було Берестечко...

На з”єднання з ним пішов Богун у напрямі до Прилуки.

По-різному склалася доля учасників Липовецького епізоду. Коронний гетьман Калиновський разом із своїм єдиним сином поляже через рік під Батогом. Брацлавський воєвода Лянцкоронський помре в 1657 році, дослужившись до польського гетьмана і воєводи руського. У сміливих вилазках відзначиться Кондрацький. Йосипа Глуха Хмельницький усуне з полковництва в 1654 році під приводом того, що той не відбив польського нападу. А через 300 років творця “конфузії, гірше пилявецької”, оголосять почесним громадянином Липовця всіх часів і народів. Мартин Пушкар, пройшовши з Богданом через всі битви, виступить проти політики нового гетьмана Виговського і загине в боротьбі з ним.

Але навіть після смерті учасників подій над Собом і Бугом пам'ять про “конфузію, гіршу пилявецької” не забувалася.

Уже через 30 літ масштаб поразки під Липовцем відзначено в польській книзі „Война домова”: „Гультяйство, обшарпане військо не мале Глуха, уманського полковника, в посилку приспіло не помалу – стривожило і замішало брацлавщан – їх староста до цього під'їздом відправлений. Але ж тільки йому під Липовцем появитись, не по добрій волі умкнув назад, в чому був, табір покинувши і пішу челядь. А слідом за ним під Вінницею на самому світанку прибув неприятель...”. Далі мова йде про паніку, подібну пилявецькій, і відступ.

М.Грушевський, який вже цитували вище, оцінював липовецьку перемогу так: „В кожнім разі факт був той, що на військо Калиновського раптом як грім серед ясного неба вдарила вістка, що велике козацьке військо от-от уже надходить до Вінниці”.

Детально описував бій польський дослідник Е.Руліковський: „...Козаки з противної сторони нагло вдарили на розквартированих в місті жовнірів і поміж ними немало справили замішання, про яке пише наочний свідок: ”Всі ми б на місці остались... якби не воєвода Брацлавський...”.

Золотими рядками внесено битву в „Історію українського війська”: „ Кальницький полковник Іван Богун цілий тиждень боронив місто дуже завзято й відбивав усі польські наступи. Тимчасом надійшли передові полки армії Хмельницького й під Липовцем 19 березня так сильно вдарили на поляків, що польське військо почало у сполоху тікати. Була справа подібна до пилявецької, – писав очевидець-поляк. Один козацький корпус під проводом генерального осавула Демка Михайличенка з допомогою Богуна загнав військо Каліновського аж до Кам'янця”. До речі, Богун зі своїми козаками ввійшов у склад корпусу. Ось де основні сили! Лише пізніше Хмельницький доручатиме полковнику загальне командування.

Належно оцінене історичне значення Липовецької битви і в„ Радянській енциклопедії історії України”: „В березні 1651 року козацьке військо під проводом Глуха і полтавського полковника М.Пушкаря розгромило польський передовий полк поблизу Липовця (тепер місто Вінницької області) і змусило польського гетьмана М. Калиновського зняти облогу Вінниці і відступити”. Також високо відзначали дану подію П. Куліш, І. Крип'якевич та інші. Не забуто це і в народній творчості. Дума про Івана Богуна, теж відзначає, що його врятовано з допомогою посланих Хмельницьким полків:

Богун у Хмельницького батьківської поради питав
Та собі підмоги з Чигирина прохав:
„І кругом нас облягають,
І дуже сильно побіждають”.
Як Хмельницький це зачуває...
Його військо гетьманське морем заклинає...
не сам Бог вас спасав,
І я не менше помагав”.

Коли порівняти чисельність обох сторін, то вона була приблизно рівною. Під Липовець направлено половину польського війська – 32 хоругви. Оскільки в кожній рахувалось близько 200 жовнірів, то поляків було 6 тисяч. Проти них виступило 2 полки. По реєстрах того часу полк мав від двох до трьох тисяч козаків. Отже, вся справа в умілих маневрах біля хмелевого яру під Липовцем.

На згадку про славетну битву в Липовці споруджено пам'ятник.

Джерела:

  1. Роговий О. Забута перемога. //Нове життя. - 1991. - 21 берез.
  2. Єфименко А. Історія українського народу. К.: Либідь. 1990, С.241.
  3. Грушевський М. Історія України-Руси. К.: Наук. думка, 1996. - Т. IV. - С. 75.
  4. Освенцим С. Дневник. // Киев. старовина, 1882. - Т.І. - С. 265.
  5. Нариси з історії України. Вип. IV: Визвольна війна українського народу проти гніту шляхетської Польщі і приєднання України до Росії (1648-1654) / Уклад. М.Н. Петровський. - К.: АН УРСР 1940. - С. 152.
  6. Освенцим С. Вказ праця. - С. 381.
  7. Грушевський М. Вказ. праця. С. 199-200.
  8. Грушевський М., Вказ. праця, С. 199.
  9. Нариси з історії України, С.152.
  10. Грушевський М. Вказ. праця, С. 200.
  11. Грушевський М. Вказ. праця., С. 445, 495, 591 та інші.
  12. Грушевський М. Вказ. праця, С. 199.
  13. Історія українського війська. - Вид. 4-е. - Л.: Світ, 1992. - 712 с.
  14. Радянська енциклопедія історії України. - К.: УРЕ. - Т.1. - С.424.
  15. Куліш П., Отпадение Малороссии от Польши (1340-1654). - М.1888, - С. 182.
  16. http://storinka-m.kiev.ua/